Напевно, кожен у житті відчуває такі моменти,коли хочеться втекти від своєї нереальної реальності.Можливо,в кожного бувають такі миті,коли гіркі сльози падають по пласкій клавіатурі і хочеться кричати,кричати і бігти у небуття,щоб ніхто не бачив і ніколи вже не знайшов..І один,хто бачить твої сльози сіро-чорний монітор,який відкриває перед тобою весь світ,якогось незнаного,фантастичного життя в якому тобі й так не побувати....
.....Як же надоїло залежати від суєтливого соціуму,коритись їхній думці,і дивитися на життя крізь призму стреотипів і завчених крилатих фраз,якими так гордо користуються ці сіро-буденні люди....А хто ж я ?
Тепер,безсумнівно,одна з них....
Надягнувши сірі окуляри,крокую вперед,вперед у сіре життя разом з сірим монітором........Який знову гортає слайдами мені світлини чужого розкішного сірого життя....
Подивлюсь у вікно,а там кольоровий дощ,так весело розбризкує краплинки по рожевому асфальті...А я все тут,далі у великій,самотній,сірій кімнаті зі своїми сірими віртуальними друзями,які у сотий раз запитують:"як моє сіре життя?"
...Сиджу...і знову враз хтось нав"язує мені думку,що я щаслива....так,я знову ведусь на це...і плачу.....своїми дрібними сірими слізьми....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221838
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2010
автор: AnastasiaG