НАЙЦІННІШИЙ СКАРБ

Раптом  знову  осінь  у  моїм  саду
Загубила  золоте  намисто.
Рано-вранці  я  сюди  прийду
Любуватись  золотистим  листям.

Думи  ж  мої,  думи,  ви  думки  крилаті.
Не  даєте  спокою  мені,
То  сумні,  то  мріями  багаті,  
Наче  чисте  дзеркало  душі.

Є  чим  любуватись  на  цім  дивнім  світі,
Якщо  навіть  горе  –  нехай  геть  пливе.
Моя  втіха  –  то  є  мої  діти,
Той  найбільший  скарб,  що  в  мене  є.

Нехай  скаже  хтось,  що  це  не  так,
З  цим  в  житті  ніколи  не  погоджусь.
Якщо  здорові  діти  –  інше  все  пустяк,
Я  звернути  можу  навіть  гори.

А  якщо  прийдеться  за  них  життя  віддати,
Зупинить  ніхто  мене  не  зможе,  ні,
Бо  я  є  мати,  просто  мати  –  
Найбільший  дар,  що  дано  у  житті.

Не  знаю  я,  чи  діти  це  оцінять,
Що  всі  образи  я  за  них  терплю,
Чи  хоч  колись  вони  це  зрозуміють,
Що  я  понад  усе  на  світі  їх  люблю.

Напевно,  ще  не  час,  щоб  все  це  зрозуміти,
Та  знаю,  певно,  я,  що  прийде  день,
Коли  у  них  вже  будуть  свої  діти
Тоді  лиш  зрозуміють  вмить  мене.
НАЙЦІННІШИЙ  СКАРБ

Раптом  знову  осінь  у  моїм  саду
Загубила  золоте  намисто.
Рано-вранці  я  сюди  прийду
Любуватись  золотистим  листям.

Думи  ж  мої,  думи,  ви  думки  крилаті.
Не  даєте  спокою  мені,
То  сумні,  то  мріями  багаті,  
Наче  чисте  дзеркало  душі.

Є  чим  любуватись  на  цім  дивнім  світі,
Якщо  навіть  горе  –  нехай  геть  пливе.
Моя  втіха  –  то  є  мої  діти,
Той  найбільший  скарб,  що  в  мене  є.

Нехай  скаже  хтось,  що  це  не  так,
З  цим  в  житті  ніколи  не  погоджусь.
Якщо  здорові  діти  –  інше  все  пустяк,
Я  звернути  можу  навіть  гори.

А  якщо  прийдеться  за  них  життя  віддати,
Зупинить  ніхто  мене  не  зможе,  ні,
Бо  я  є  мати,  просто  мати  –  
Найбільший  дар,  що  дано  у  житті.

Не  знаю  я,  чи  діти  це  оцінять,
Що  всі  образи  я  за  них  терплю,
Чи  хоч  колись  вони  це  зрозуміють,
Що  я  понад  усе  на  світі  їх  люблю.

Напевно,  ще  не  час,  щоб  все  це  зрозуміти,
Та  знаю,  певно,  я,  що  прийде  день,
Коли  у  них  вже  будуть  свої  діти
Тоді  лиш  зрозуміють  вмить  мене.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222041
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2010
автор: Ольга Романюк