Вже день обрид,
А ніч запанібрата
Бере до рук горня і рогача –
В печі горить
Огнище пелехате
Руде, як і сестра його – свіча.
У серці – темп,
Як зАвжди, вище норми,
Бо поспіша… Та віри він не йме –
Стрімкий контемп,
Тісні довільні форми,
То для вірша не вальс чи мінует.
Рвучке й метке
Одне жалюче слово
Безжально душу у горня згорне.
Воно таке
Далеко не зразкове,
Ерзаци не принаджують мене.
Множинне, що
Не зразу зметикуєш
Об'єму різнобачень і читань,
Множин ніщо,
Що нащось констатує
Мою із ним постійно спільну грань.
Душе, кипиш? –
Клекоче в тім горняті…
А ніч – візьме на місяця рогач
Той свіжий вірш.
І стане глузувати,
Що не контемп то. Швидше – спотикач. )))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222076
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.11.2010
автор: Лариса Іллюк