Вже набридло давно штурмувати порожні фортеці,
Сім вітрів невпопад розкидають безжально волосся.
І до біса любов, у якій я завжди в небезпеці,
Відчайдушний мій крик не зрівняти з твоїм безголоссям.
Як безглуздо було проти всього і всіх воювати,
Добровільно грудьми натикатись на гострі колючки.
Знаєш сам, що піду: не лишилось ні сили, ні гарту,
Тільки жменька думок, так близьких, що аж надто болюче.
Не тобі це вже честь ні мене, ні мій вибір судити.
Я навчилась тебе не пускати так близько до серця.
Справедливо, не так? Це лише називається «квити»,
Коли ти – сім вітрів, коли я – неприступна фортеця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2010
автор: Марічка9