Зачекалася тихого скрежету
невгамовних колись сподівань.
Я сьогодні німа і збентежена,
і мов каву, досьорбавши вечір,
прикрашаю собою диван.
…роздивляюся глиняний глечик,
у якому намисто думок,
він незграбний і трохи надбитий.
я чекала колись на дзвінок,
бо хотілось про щось говорити…
А тепер не лишай по собі
ані неба, землі… ані чого.
…а зірки позбирай на дорогу,
щоб було що лічити тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222200
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2010
автор: Надя Чернослив