Їдучи з навчання додому на старенькому ЛАЗі я сидів і дивився у вікно. І що я побачив? Напіврозвалені будівлі старих магазинів з повибиваними вікнами, занехані подвір’я шкіл, облуплені стіни будинків культури і навіть опустілі приміщення колишніх мега заводів. Причому вздовж усієї проїжджої частини валялися пусті пляшки, поліетиленові пакетики та окурки цигарок. На додачу дорога була “першокласна” – яма на ямі, як то кажуть. Жах!
Я бачу це кожен день. Дивлюся на цю “радість” крізь розові окуляри (як і решта людей) і думаю про свої проблеми. І всі так роблять. Читаю чергові статті в газетах, так само дивлюся нові репортажі по телеку про наші будні, про проблеми всіх людей. То треба построїти, а те – добудувати, там – ремонт, озеленення, огородження, прибирання. “Всі – на суботник!” – девіз будь здоров. Робота кипить. Аж пар іде. Тільки результатів тієї роботи немає. Ніби й видно робочих, тай прибирають вони територію, он і дорожники латають дороги. Та чогось нічого не змінюється. Чому?
Подивився я на це все тверезо і задав собі питання – де ми живемо? У якій країні? Чого ми хочемо? На що надіємося? Куди ми нафіг ідемо??? “В Євросоюз, в НАТО...” – тільки й чути з дурного ящика. Та з такими темпами ми попадемо в список голодуючих країн Африки.
Одного разу ненароком почув розмову двох старших людей: “Знаєш, в сусідньму селі дитячий садок продали, тепер хочуть братися за школу.” “Ех, шкода, нема на них управи. Ющенко б усім показав...” І понеслась. Про політику, москалів, американців та німців. Це мені нагадало про історію (вчив я її погано, але дещо все-таки запам’яталося), як ходоки до царя ходили. Мовляв, погано живем, батюшка, помагай. А цар сидить на троні і не знає що у нього в державі твориться. Дурка! Аналогічно з нашим часом.
Не хочу починати навіть думати про це – що все у нас куплено і розподілено. На все одна монополія, і ми маленькі люди. Так було, є і буде. Тільки в різних проявах. Чому кажуть: “Там наверху коли порядок наведуть, тоді і тут буде добре.”? Та тому що робити самі нічого не хочуть. Не попру проти істини – від вершини залежить майже все. Яскравий приклад – сусідній Лукашенко. Спорудив мало не першу НОВУ бібліотеку на теренах СНД. В Тернополі “нова” бібліотека “будується”, якщо не зраджує мені пам’ять, 20 років. Ну нема грошей в бюджеті... А нові дачки ростуть як гриби. Он у Києві вже другий автосалон Ролс-Ройс відкрився. Багато у нас народу з такою з/п (яка прирівнюється до ж/п) підуть купляти автомобілі найдорожчої марки у світі? Як видно багато. Але!
Від вершини залежить МАЙЖЕ ВСЕ. Чому? А на чому взагалі тримається вершина? На простих, так би мовити, людях, якщо вже на те пішло. І починати треба не з сьомого неба і Верховної ради, а з себе. Встань зранку, зроби зарядку, подивися на світ трохи по іншому. Все, що оточує тебе – це не чуже, не державне, не сусіда а ТВОЄ, рідне. Розпався Союз, дожилися нарешті ми до того, чого так хотів наш люд – стали жити ми у своїй, вже Незалежній, країні. “У сім’і вольній, новій...” – як писав Шевченко. Так шануй те своє, дбай про нього. Люби Україну палко, до нестями. Кохай її, як мати кохає своє немовля. І тоді світ навколо тебе зміниться на краще.
Ну, принаймі, гірше не буде J
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222428
Рубрика: Нарис
дата надходження 15.11.2010
автор: Віктор Карено