Ви бачили криваві ріки?
Чи вмирали, може, сотні раз?
Чи снились Вам колись каліки?
Як ні - помилував Господь всіх Вас...
Не знаю, чом все почалося,
та опинивсь я на чужій війні.
Про перемогу зовсім там не йшлося:
загинуть - вижить... Ви це знали? Ні?
Афганістан. Звучить як вирок суду.
Як найжорстокіше із покарань.
І цю війну ніхто вже не забуде.
І ще завдасть вона тяжких страждань.
Посмертні нагороди матерям.
Почесні грамоти. І цинкові гроби.
І прилетить відомий всім "тюльпан".
І будуть на могилах в Них зірки.
Спливають в думці бойові товариші...
Таких, повірте Ви мені, у Вас не буде.
Вони перевірялись в бойовім вогні,
і жоден з нас про це вже не забуде.
Ми закривали один одного спиною.
Та куль не спиниш - це земний закон.
І собирали мертвих після бою.
І поминали взятих у полон.
І кожен, хто в Афгані вижив -
той вже нормально не живе,
бо смерть у очі він побачив, -
лиш з нами ця війна помре...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222545
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.11.2010
автор: Анка