***
Проходить день, і ніч так швидко пробігає.
І час летить, його так не хватає.
Проходить час і змінює усе.
Лише у вчора ми були лиш разом,
Сьогодні я уже стою один.
Нам мало дня, щоб розказати те,
Що в серці затаїлось.
Нам мало слів, щоб передати –
Всю свою любов.
Нам мало часу, бо він летить.
І не зважає він на нас.
Ми лиш живем в шаленому потоці,
Ми лиш існуємо наче с палах у горі.
Ми наче тінь – затулюємо прекрасне.
Ми мовби вітер, пройдемо в саду,
І лиш черкнемо опале листя.
Ми лиш оставимо сліди – але для кого?
Ми лиш залишимо по собі – прості сліди,
І лиш болючі рани.
Але це значить, що живеш.
Ми робимо щось, ми не проходим поряд.
Нехай це біль, але воно щось значить.
І ми не винні – бо життя таке.
Це все пусте бо ми до всього привикаємо.
Нам з часом біль стає солодкий.
І ми не помічаємо, сльози в очах.
Ми стаємо черстві, і навіть в чомусь дивні.
Нас не цікавить більше вже краса,
Для нас усе стає одного світла,
Любов для нас стає проста,
А все що в ній – для нас лиш вітер.
Нас більше не цікавлять –
Зустрічі й прощання.
Нас не дивує більше вже життя.
Все змінюється, коли ти розумієш –
Яка була вона, для тебе дорога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222692
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2010
автор: Taras-Жужик