Ти лізеш вище синіх хмар,
Хоч ти боїшся висоти.
В блакитне море йдеш,
Хоч страх в тобі, боїшсь ти води.
Дак дивно все, і страх тебе не спинить,
В думках твоїх лише вона.
Можливо дивний, інші скажуть.
Бо не дізналися вони.
Тебе веде нестримане бажання.
Твої думки затьмарені усі.
Тебе хвилює лиш її кохання.
Усе життя забув вже ти.
Кохання вічне тема на землі,
Та вічні не бувають люди.
Любов одна, міняються лиш люди.
І це лиш гра, це визнали з тобою ми.
Цікава гра, хто лишиться в пошані,
Хто скаже перший – не люблю.
Чи просто краще нам мовчати.
Почати заново усе.
Та я не хочу так зриватись,
Давай це скажеш ти.
Так краще буде всім,
Та ні,…… можливо лиш мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223200
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2010
автор: Taras-Жужик