Дощі загнали нас під дах у листопаді.
Ввійшла, нервово шарф затиснула в кулак.
По тиші дим пливе замішаний на яді.
Плащі на стіл, на купу кинуті, так-сяк.
Прозорі краплі в тиші падають додолу.
Калюжа кругла... А ми вдвох зайшли у кут.
Мечі-слова іще рубають по-живому.
Усе дрібне, а з ним шмат істини і суть.
Ще трішки болю – наші стихнуть монологи,
Яскраві, гострі, ніби каже їх поет.
Давно помітні на щоках сліди вологи -
Це слід дощу, чи сліз останній аргумент?
У листопад нам. Ні удвох, ані окремо.
Образи промінь тихо жеврів і зотлів.
Тепло руки. Твоє волосся. Ніч і темно.
А на прощання, знов і знов, не стало слів.
19.11.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223257
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2010
автор: Олексій Тичко