(*_*)

Під  шепіт  моря,  подих  хвиль
Таємно  не  порушно
Сиджу  на  березі  отім,
Що  височить  незрушно.

У  мене  на  дущі  свобода
І  тихий  шепіт  моря,
Й  чарівна  навколо  природа
Розкажуть  казку-долю.

Тихенько  вітер  підганя
Блакитні  хвилі  наче  небо.
А  он  я  з  матірю  мала
В  колисці  просто  неба.

Та  вітер  сили  набирає
І  скелю  розбивають  хвилі.
Невзгода  у  наш  дім  прийшла
І  стали  ми  безсилі....

У  мене  батька  не  було
І  матір  геть  забрали.
Де  ж  це  "господнєє  село",
Куди  усе  пропало?

А  вітер  хвилі  підганя  
До  неба  та  й  до  неба.
А  ненька  все  занепада
Нікому,  бач,  не  треба!

І  не  згадє  вже  ніхто,
Як  неньку  катували,
Як  Україну  рідну,
Мов  скелю  розбивали.

Та  знаю:  прийде  добрий  час
І  хвилі  знову  стихнуть,
І  знову  буде  воля  в  нас
Та  всі  невзгоди  зникнуть!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223447
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2010
автор: Катерина Сергіївна