Одного дня свічка перестала горіти.
І ні тобі тепла.
Ні вогню.
Ні тіні.
Тільки чадний дим.
І плакала свічка гарячими краплями воску:
- За що?
- За надію...
- За що?
- За світло...
- За що?
- За любов. Я вийняв з тебе серцевину, твою тонесеньку мотузочку життя. Житимеш?
- Так...
І свічка продовжувала чадіти.
Минув час. Край столу лежала згорівши купа воску.
- Житимеш?
Здаля –Житиму.
Вправні руки нагріли віск і зліпили нову свічку.
- Житимеш?
Тиша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223522
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2010
автор: Журба