Ото дурна!.. Ще бачили таку?
Наївні очі, ямочки на щічках...
Та їй би ще гуляти у піску,
Відерцем сипать золото дитинства
В мозаїку свідомості, як вічка.
Не картопляні - все ж духмяно-кволі.
Життя свої малює їй паролі
У вісімнадцять. Я б так не сміялась.
Ото сліпа! Як лисе мишеня!
Від існування має небагато.
У віях мрії очі заховать –
Хіба це вихід? Миша й та розумна -
Свою на щастя встановила плату.
Скажи їй, Боже, як й куди тікать.
Скажи їй, як минути прірву болю,
Як не втоптати посмішку у гній,
Скажи малій, вона ж завжди з тобою,
Або у теплій пазусі зігрій...
Смішна та й годі! Щойно народилась?
Життя сприймає, як небесний дар.
Чи ти, дитя, дорослою молилась,
Коли шукала правду нелюдську
В бруднім піску, в нещирих поцілунках?
Які щасливі люди на малюнках –
В житті не ті. Вона б не малювала.
Скажи їй, Боже, щоб вона спитала
Ціну на щастя у крамниці душ.
А ні – пектимуть в серці мозолі,
Усі колись також були малі...
Та виросли. І не сміялись,
І пхали в спину всіх, хто не такий,
І лиш сичали, борсались, кусались...
Спини їх, Боже, ввічливо спини!
І захисти її від цього злого світу,
Звільни від болю – хай у сльози ллється.
Дитині треба посмішка і літо...
У вісімнадцять хай, дурна, сміється.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224112
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2010
автор: Келя Ликеренко