Вітер надуває свої щоки
І на землю дмуха, що є сил.
Робить впевнені, широкі кроки,
Розкрива вітрила сильних крил.
І шумлять, згинаються в поклоні
Молоді дерева і старі.
Вітер, ніби і не жив на волі,
Сам дивується своїй же грі.
Там обломить гілочку тендітну,
Там із жмені сипоне піском.
Ще зламає вже усохлі квіти,
То побавиться із вітряком.
І біжить, розтрачуючи силу,
Всюди залишаючи сліди.
В слід йому дерева шепчуть: "Милий,
Ми втомились. Чи втомився ти?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224207
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.11.2010
автор: Радченко