Подивись на мене

Подивись  на  мене  —  як  я  народився
Прирекли  до  страти  
                               щойно,  як  з'явився
Янголи  небесні  впорались  з  завданням  
Вівцям  пастуха  привели  на  заклання

Люди  усміхненні  радість  сповіщали
Що  їм  по  рахунках  не  платити  знали
Разом  зустрічали,  разом  проводжали
Щоб  не  втік  невпинним  оком  пильнували

Подивись  на  мене  —  я  набрався  сили
Лікував  безногих,  повертав  з  могили
Натовп,  що  навколо,  мав  кудись  я  вести
Певна  річ,  месії  друзів  не  завести

Дивна  моя  доля!  Чоловік  від  Бога
Нарізно  існує  у  очах  сліпого
Вчасно  Їм  доправив  їжі  та  видовищ
Годувач-цілитель  хворих  середовищ

Подивись  на  мене,  я  блукав  в  пустелі
Камені  за  ліжка,  зорі  замість  стелі
Ворог  мій  одвічний  силився  зламати  —
Де  йому,  невдасі  —  двоє  ж  нас  із  Татом

Не  злякали  мене  демони  сторогі
Годував  їх  хлібом  без  перестороги
Спокушали  дзеном,  кармою,  У-Веєм
Та  не  взяв  від  них  я  хибної  ідеї

Подивись  на  мене  —  як  я  повернувся
До  кінця  свого  я  
                           йшов  —  не  озирнувся
Я  зібрав  дванадцять  і  навчив  ловити
Душі,  що  зів'яли,  мов  торішні  квіти

Знав,  що  буде  вечір,  сядемо  до  столу
Був  повинен  дати  їм  останнє  слово
А  на  ранок  Хрéстом  скінчився  семестр
Провалив  навчання  шкутильгавий  ректор

Подивись  на  мене,  горда  грішна  жінко
Йдуть  розбиті  ноги  повз  твого  будинку
Бруд  не  перешкода  королівській  крові
Залишать  відбитків  по  твоїй  любові

Одягни  за  мною  вперше,  як  востаннє
Вбрання  удовиці  без  фати  вінчання
Було  так  багато  і  так  мало  дано
Звішають  на  цього  мовчазні  кайдани

Подивись  на  мене  —  вишу,  розіп'ятий
Мрії  про  кохання  вірою  відтято
Мати  б  сподівання,  що  усе  минеться
Щось  болить  у  грудях,  зараз  розірветься

Двійко  із  ескортів  по  обидві  боки:
Злому  не  вдалося  зважитись  на  кроки
Світлий  був  побачив  куди  саме  йду  я
Вже  він  до  престолу  мене  передує

Зглянься  ти  на  мене,  боже  милий,  батьку!
Даний  як  надія,  я  палав  багаттям
Я  кричав  у  вуха,  я  вмовляв  безсонно
Я  давав  Їм  в  руки  дивину  бездонну!..

...І  пішов  би  звідси,  іншу  б  мав  дорогу
Та  висіти  маю,  добре  хоч  недовго
За  якоїсь  миті  я  позбудусь  втоми
Йдуть  кати  по  мене.  Скоро  буду  вдома


́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́©  Дмитро  Барзілович,  листопад  2010.́́

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224345
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.11.2010
автор: Дмитро Барзілович