Матюкається дзінок,
відкриваю двері...
Ба! зима стоїть на ганку,
вішає шпалери.
Розфуфирена уся,
білі макасини...
вся здригається вона,
шаль із парусини.
Замітала у дворі,
навіть стерла крила
і така ж уже гарненька,
жінки - врода..., сила.
До сніданку запросіть,
каже вона мляво.
Бачу гарно живете,
Ґаздо, кучеряво...
Я гостинний чоловік,
як у нас велося,
посадив її до столу,
це мені вдалося.
Наливаю їй стакан,
аж під край горілки,
бо злякала заметіллю,
аж тряслись гомілки.
Напилися з нею вдвох,
та й давай співати...
Щоб уранці як годиться,
віхолом гуляти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2010
автор: tosikosan