Все ніч та й ніч – немов тугий наплічник.
Важка дорога, сповнена журби
петляє в гору якось механічно,
як і життя моє – поміж горби…
Все тиша й тиша – повне безголосся –
чи кут затишний, та усе ж глухий:
пустельником бувати довелося
у знезабарвленій юрбі міській.
Все морок, морок-паморок у думку –
ані віконця, ані каганця…
Невже ось так, як тому недоумку
мені брести поволі до кінця?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225256
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2010
автор: Лариса Іллюк