Як обпалена сонцем шкіра,
Ці осінні хмарні заграви –
Поверхневі тканини уяви,
Що, не змащені вчасно миром
Сонцеликих рос, відмирають,
Відриваючися від тіла,
І ніяка небесна сила
Не загоїть ті рвані рани.
Обертаються світлі мрії
Ганчір’яним лахміттям марень,
Віджимаєш мозкові хмари
На пречисті покрова Марії
І, в солоній зливі омани
Намиваючи зорі істин,
Порожнієш, ніяким вмістом
Не наповнюючи світанок.
Холоднеча крізна спросоння,
Відчайдушний смерк надвечір’я,
І просякнуте жаром ганчір’я
Маячить на запалених скронях,
Що його хтось міняє невсипно,
Наді мною сузірно склонившись,
І застигла в гарячці тиша
До долонь його теплих липне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225454
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2010
автор: Богдан Ант