Ми з Тобою надто різні,
Ти як чиста зірка рання,
Я – як той вітряк залізний
Лопощу щось про кохання.
Ти – весна, що з сходу скресла,
Я ж як осінь та безкрила,
Я мозолю стерті весла,
Ну а Ти вся на вітрилах.
Ти – жарптицею у небі,
Я – важким і чорним круком.
І не треба, вже не треба
Ця пекуча біль розлуки.
Може б я і став тим грунтом
Звідки б Ти черпала соки,
Та завершиться все бунтом,
Краще бути одиноким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225772
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2010
автор: kalush