Холодний вітер не злякає,
Від бурі теж я не втечу
І хоч щасливий день минає,
За ним я все ж таки лечу.
Ми сотнями вогнів палаєм,
У мрію вірим неземну,
Усе так швидко залишаєм,
У ейфорію лиш пірнувши цю.
Ми губим душі серед моря,
Що зветься пристрастю й бажанням,
Куштуєм фальш, а кажем - доля
І називаєм це "коханням".
Упала, заридала, озирнулась...
Аби лиш щастя свого відшукати.
На біль гірку ж я наштовхнулась.
Усе. Не хочу вже літати.
І без кінця цей зоряний роман,
І книжка більше не цікава.
Навіщо нам такий обман?
Я вже й не знаю, що я відчувала.
Та сірих фарб я не боюся,
Свою палітру кольорів створю.
А там, де я ридала - вже сміюся.
Я жити хочу! Я люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225854
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2010
автор: НАТАЛЬКА