Тримаю за руки ніч
Лоскочуть у серце коси
У ночі – мільйон облич
І спогадів стоси, стоси…
Із невіді Божих вікон
Спалахують метеорити –
Жаринами кволих сонць
Усесвіт вшановує літо.
Хтось сік витискає з плодів
І трави збирає прим’яті
Чим більше на серці слідів
Тим довше углиб пірнати
хтось ловить у небі риб
лінивих і добрих лЯщів
лаштують свій звичний триб
коти і дівки гулящі
спалахує свічки трем
згасає в повіках втома
надтріснута пісня на «ре»
струною зривається в кому
а в ночі розтерлася туш…
вологі, холодні долоні
з них час ковзко в’ється, мов вуж
і хто зна, хто в чиїм полоні
… вакуум темряви … й слів…
у штиль посивіли вітрила
втішала я ніч… ранок тлів
…я мовчки тебе відпустила…
19.07.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226040
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2010
автор: Рені