Не розсміюся гіркими слізьми
і не заплачу, як колись в безсонний простір...
Розлита чорна кава на столі
і прагнення моє іде до прощі!
Я змучена самотністю душі,
аж лицемірний сміх тремтить від фальші -
це протиставлення себе самої у собі,
яким розіпну букви, звуки врятувавши!
Не піднімаючи повік зрадливо-синій ночі,
в думках буду далекою від тебе,
але й тоді формальності урочі
нашіптувати будуть ненависне: "Треба!"
На кожну мить - по крапельці журби,
на кожен крок - одне "не можу",
на кожен день: "не хочу боротьби"
... і знову йду одна по бездорожжу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226858
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2010
автор: Окрилена