Ти не можеш піти, закриваючи очі від сорому.
І стидатись нема чого, через брак надзвичайних подій.
А в душі чи то шторм, чи посічені залишки шторму,
Відкоркована пляшка, та на ню недостатньо надій.
Ти ідеш без причини провулками рідного міста.
І гарненьке дівча тиче книжку про вічну любов.
Надпривітна, охайна, по погляду судячи, – чиста
А у неї на лобі якась пляма, неначе запечена кров.
Так і в серці моїм є запечені кров’ю образи.
Напишу сторінки, що відновлюють душі близьким.
І, як завжди, відкину все гидке, неприємне до сказу.
Залишуся незламним... Та до вічного болю стійким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227634
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.12.2010
автор: Віктор Нагорний