Металевий блиск дзеркала ділить мою пику навпіл,
а з нею і все моє тіло.
Половина, що дебеліша, та зі світу реального, "нармальнава",
як деякі говорять.
Тонкорука й сутула - ніби хліб після тижня голоду,
що тамує, але смерть приносить.
Дати волю їй навряд волі вистачить.
Лиш вряди-годи слину ковтати,
через плече тих, що страху не мають,
зазираючи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228563
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.12.2010
автор: Kora