по бетону фігурним катанням...
ти не віриш, що можна не спати?
із трибун хтиві й ласі вітання.
вуха б закрити й кричати.
під подушку сховати всю совість,
замкнутись у ваній з ножами.
вирізати з дерев свіжу повість
між прокльонами власної карми.
у снігах саме той слід згубити.
розгортати пустелю до льоду.
собачам у під'їзді завити.
не відчути гріховності плоду.
заховатись під ліжко й чекати.
ухилятись пружин, пуху, стонів.
ти не віриш, що можна не спати
під оплески, крик мегафонів?
ти не віриш, що можна не спати
і штовхати вперед себе в спину...
залишити логічність у гратах.
нехай небо стрибає в клітини
мого збитого, стертого тіла.
у безсоння сповзти слимаками
по тернових, солоних перилах
до дверей, забитих хрестами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228573
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2010
автор: стася лисиця