Ми з тобою немовби два сонця окремих галактик.
Ти світиш і сяєш на заході вічності і життя.
А в мене на півночі порозліталися фантики.
І я не можу ніяк віднайти спокою і каяття.
Ти мариш у снах не моїми планетами мертвими.
Ти світиш не там, де ми могли б бути разом з тобою.
Заходжу і сходжу… спокуту вбиваючи жертвами,
І споконвіку палаю в світах, що вмирають з любов’ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228767
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2010
автор: Троянда Пустелі