Я помираю у тобі не вперше,
Народжений тобою знов і знов,
Чоло своє об лоно матки стерши,
Щоб серцем зрозуміть твою любов.
В кірасі досвіду жаги і зради
Пірнаючи в первинний океан,
Твої природні материнські вади
Приймаю на постій у горній стан.
Зароджуючи у тобі тернину,
З якої буде вкладено вінець
На те чоло, що подарує сину
Його законнороджений отець,
Я входжу в тіло кам’яних скрижалей,
На котрих – лиш початок – ніц кінця.
Я пізнаю протизаплідні жалю
Пілюлі, хоч би як не залицявсь.
І вкотре, зустрічаючи твій обрис
Й за ним себе у млі впізнаючи,
Не можу, попри всі безрадні спроби,
Собі й тобі зарадити нічим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228800
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2010
автор: Богдан Ант