*-*-*

Холодні  плити  з  іменами
Вчепились  болісно  обочі.
Чиїсь  тут  дочки  із  синами
Навік  ясні  закрили  очі.

Тремтить  душа  свічі  на  вітрі,
Шматує  темряву  до  скону
І  ледь  лунає:  Діти!  Діти!
Із  днів  зникаючих  полону.

Згасає  біль  у  прілих  травах,
Палючий  стигне    в  зимних  росах,
Лиш  час  від  часу  рідних  з’ява
Його  на  мить  вернутись  просить.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229273
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.12.2010
автор: Рідний