Плакуча іва над водою,
Головою низько нахилилась,
По гілках, тонкою сльозою,
Краплина тихо прокотилась.
І колами на воді,
У різні боки навздогін,
Мені всміхалися тоді,
І неба колихали височінь.
Чом нахилилась над водою?
В покірності, чи у журбі.
Полюбуватися її красою
Нагода випала мені.
Здавалось ніби то дівчина
В спокійній задумі стоїть,
Руде волосся без спочину
Зеленим листям шелестить.
І так мені спокійно стало,
Що знову захотілось жити,
Бездарно, як завжди бувало
Майбутню долю боронити.
А навкруги птахи співають.
Де і поділася печаль.
Думки веселі завітають.
Й минулого не так вже жаль.
Не знала молодість утоми,
У вихорі днів, тиші ночей.
Гарячі поцілунки до істоми,
Погляд зачарованих очей.
А поряд пробігають роки,
Невпиннії мої літа.
Багато завдала мороки,
Моя безглузда маєта.
Так і стояв би до спочину.
Та все ж пора, і не дарма
Вже промайнула та година.
А вороття назад нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229478
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2010
автор: Платон Маляр