Взяти і порвати небо на шматки,
порозкреслювати сріблом вулиці та сквери,
на жаль,так швидкоплинні дні
відходять потягом далеко до Венери.
Розбити усмішку на тисячі дзеркал
та інеєм спуститись у долоні,
чи бути льодом у твоїх руках,
розтанути,стираючи всіх вен кордони.
А поїзди спішать кудись за горизонт,
і сонце розпрощалося із нами,
стираю з неба чорних,як смола,ворон,
лиш жовте листя помирає під ногами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229872
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.12.2010
автор: lacrima_christi