Морозом дихає грудень,
наповнюючи небеса
духом химерних огудин,
де тільки місяць звиса
скоропожовклим плодом
посеред господніх нив,
коромисло небозводу
вигнуло груди вниз,
з дійки Зімун-корови
білою кров’ю сніг
кропить завітним словом
карти земних доріг,
на котрих вітер втемну
в азарті розводить сліпих,
землю вночі, таємно
десантом вкриває сніг
стиглих од часу істин,
місто, як мертве, спить,
годинник без стрілок висне
над ним, як остання мить,
і в передчутті світання
тільки снігур без весни
так спраг...
ніби щось розтане
у пору озимих жнив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229925
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2010
автор: Богдан Ант