Ударив грім по серцю і болить…
Болить розбите щастя, наче рана.
Холодні хмари затягли блакить,
Сховали сонце від ганьби й обману.
Слова даремні вітром рознеслись.
Стекли, як річки невгамовні води.
Усе вже буде зватися «колись»,
Твоєї більше не займу свободи!
Скажи, за що був проклятий мій рай
І мед став трунком на устах холодних?
Я не казала навздогін «прощай»,
Але й «вернися» не скажу ніколи…
І не вернуться з вирію птахи
Що віднесли за море наші мрії,
За літом осінь згладжує стежки… -
Думки… і вітер віє… вітер віє…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2010
автор: Лілія Ніколаєнко