Говори, говори, говори! Я буду ковтати кожне слово серцем і вони цеглинками забудовуватимуть порожнину всередині мене. Дивно. Ніколи не помічала, скільки місця в моїй душі пустує. Пустувало, доки не з’явився ти і почав його заповнювати.
Говори! Люблю дивитись, як ти говориш. Та ні, я завжди люблю дивитись на тебе. Тонути в очах. Заблукати в волоссі. П’яніти від подиху. Згорати і воскресати знову.
Говори! Я знаю, що ти кажеш правду. Якщо ж ні – не страшно. Все одно вірю. Вірю, бо хочу вірити.
Говори! Хочу слухати тебе вічність. Все своє життя хочу відчувати на тілі тепло твого дотику, дивлячись у дзеркало очей, відгадувати думки, приймати твої мрії за свої.
Говори! Забракло слів? Нічого. Давай будемо слухати тишу? Адже тільки в ній можна почути правду. Чуєш? Дихання пришвидшилось. Стало гарячим. Серце почало вистукувати азбукою Морзе: стук, стук, стук… Перекласти? Це означає: «Я люблю тебе». Це не пафосні слова і не самообман. Це просто стукіт…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2010
автор: Ореолла