Зізнання

Говори,  говори,  говори!  Я  буду  ковтати  кожне  слово  серцем  і  вони  цеглинками  забудовуватимуть  порожнину  всередині  мене.  Дивно.  Ніколи  не  помічала,  скільки  місця  в  моїй  душі  пустує.  Пустувало,  доки  не  з’явився  ти  і  почав  його  заповнювати.
           Говори!  Люблю  дивитись,  як  ти  говориш.  Та  ні,  я  завжди  люблю  дивитись  на  тебе.  Тонути  в  очах.  Заблукати  в  волоссі.  П’яніти  від  подиху.  Згорати  і  воскресати  знову.
           Говори!  Я  знаю,  що  ти  кажеш  правду.  Якщо  ж  ні  –  не  страшно.  Все  одно  вірю.  Вірю,  бо  хочу  вірити.
           Говори!  Хочу  слухати  тебе  вічність.  Все  своє  життя  хочу  відчувати  на  тілі  тепло  твого  дотику,  дивлячись  у  дзеркало  очей,  відгадувати  думки,  приймати  твої  мрії  за  свої.
           Говори!  Забракло  слів?  Нічого.  Давай  будемо  слухати  тишу?  Адже  тільки  в  ній  можна  почути  правду.  Чуєш?  Дихання  пришвидшилось.  Стало  гарячим.  Серце  почало  вистукувати  азбукою  Морзе:  стук,  стук,  стук…  Перекласти?  Це  означає:  «Я  люблю  тебе».  Це  не  пафосні  слова  і  не  самообман.  Це  просто  стукіт…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2010
автор: Ореолла