Вона сама

Вона  сама.
В  її  очах  –  безмежний  сум,
Коловорот  шалених  дум,
І  океани  диких  сліз
Так  тихо  і  повільно  заливають  душу.
Сама.
І  її  очі  –  вже  не  зорі.
Тепер  вони  пусті,  тепер  –  прозорі.
Їх  так  безжально  погасили,
Їх  так  спонтанно  затопили,
І  залили  нестримним  горем,
Неначе  світло-сірим  морем
Забутих  мрій.
Сама.
На  серці  запеклися  зовсім  свіжі  рани,
Як  пам’ятка  болючого  обману,
Залишені  холодними  і  гострими,  як  лід
Словами.
Роками.
Вона  раділа  і  сміялася  роками.
Тепер  її  уста  забули  вже  цей  жест.
Бліді  і  викривлені  тяготою  рани
Безладним  диханням  висловлюють  протест.
Вона  сама.
«Вона  сама  у  всьому  винна»-
Вистукує  змарніле  серце,
Щиро  не  відчуваючи  провини.
Не  відчуваючи  нічого.
Звикла  до  болю.
Вже  навіть  звикла  проклинати  долю.
Вона  сама
Й  незміряною  тяготою
На  неї  тисне  ненависна  думка:
«Навколо  тисячі  людей,  а  ти  сама».
Сама.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230962
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2010
автор: Ореолла