Втомилася від брехні, від лицемірства, казок. Втомилася від оточуючих мене людей, котрі тільки те й роблять, що грають, грають життя як виставу. Де ж ,чорт його забери, відвертість? Де ті щирі почуття? Кохання - про яке ми так багато говорим та міцна дружба?
Втомилася від сірих буденних справ,від життя та істот, які нічого в ньому не цінять! Втомилася знаходити та губити людей. Звикати до них і спостерігати за тим, як вони повільно зникають з мого життя. Втомилася довіряти, а потім розчаровуватись. Втомилася говорити правду тоді, коли її не чують.
Я втомилася від людей, тому, що вони тільки те й роблять, що нищать мене, а ще я втомилася від самої себе,тому, що я покладаю на інших занадто багато надій.
Та тільки запитаю себе: від чого я тікаю? Тікаю від самої себе. І як це пагубно не звучало, але з кожним кроком нашого життя втома зростає.
Припини вбивати мене, благаю, до поки втома не переросла у звичку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231172
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2010
автор: just me