Розбився світ на тисячі образ.
Відчужено насупились дзеркала.
Чи хвору душу вилікує Час,
яка біда б ту душу не спіткала?
..Горить свіча.Похилий чоловік
допалює листи в глухім каміні.
Усе життя звикав, але не звик
до вечорів в холодній самотині.
І гіркоти набралося ущерть--
налито нею серце аж по вінця.
А може, все це вилікує Смерть,
що вже у грубку підкида полінця?
Безмежний світе, скільки в тобі нас--
ображених, самотніх, без надії,-
нас не врятують відстані і час,
нас навіть смерть не завжди розуміє!
...Постукали.Сусідські дітлахи.
Щось принесли. "То ,дядю, вам від мами".
Пощебетали в хаті, мов птахи,
знялись і полетіли з ластівками.
А у каміні дотліває біль,
Струмочок під вікном співає соло.
Коли нема рятунку нізвідкіль,
лікує душу тільки Добре слово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231243
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.12.2010
автор: мирослава