Як несеш ти коромисло Сонця,
Де-не-де та й плеснеш через край.
Увi снi ж твоїм — як на долонцi:
Все насправдi, хоч зорi збирай.
Бiловида, небесноока,
Чи то всмiхненi, чи сумнi,
Тiльки очi твої глибокi
Дiстають до серця менi.
Всi Венери жагою безплiдною
Не затьмарять твою красу.
Животворна моя, моя рiдна, я
Крiзь всi терни тебе пронесу!
Голова соромливо похилена,
У волоссi твоїм — жита...
Я, було, зупинявся, окрилений,
Й вiдступала кудись самота.
А тепер летимо на побачення,
Все вiднинi попереду в нас,
I щось iнше не має значення.
Зустрiчай.
Незабаром.
Марс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231244
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2010
автор: Богдан Ант