Ми зорепадом покотились вниз
і ніколи тепер мені хворіти.
Життя - це біль,моя хвороба,
куди не глянеш там незгода
бездонна,тиха і сумна.
Даруй же мені ніч свободу
і навіть в цю лиху погоду
даруй мені ковток добра.
І не зважай,що є зима,
яка нас всіх заворожила
кришталиками закружила
в безликості чужих бажань
і всіх безглуздих сподівань,
які таяться десь у серці.
А завтра прийде день новий
і він обмане,наче тінь,
куди ж не глянь вона зникає,
немов ворожості чекає.
І я отямлюсь вже весною,
коли затужу за зимою
і буду споминати зорепад,
що розкидав тоді нас так не в такт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231506
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2010
автор: AnastasiaG