Кожен сховався у своїй цегляній коробці. Замкнув двері на чотири замка і лише світло настільної лампи, що ледве видніється у вікні дає зрозуміти, що там хтось є. Уява та телевізор замінюють суспільство. Зараз йому досить лише чашки кави та кольорового монітора. Чомусь триллери вже не лякають, комедії все рідше примушують посміхатись - нас уже нічим не здивуєш. Пластикові рослини замінюють зелених кімнатних друзів, що жили на підвіконні, гумові жінки - справжніх. Ми живемо в час новітніх технологій, а таке відчутт ніби взагалі не живемо. Проблеми нашого часу примушують мене сміятись. " Що мені сьогодні одягнути? Зелену сукню і жовтий кардиган чи оливкову блузу і таракотову спідницю?" Людська сутність відійшла на другорядний план, головний займає твій вигляд і нікого не цікавить "те, що всередині". Обгортка. Невже ми цукерки? Не знаю, та він однозначно не був чукеркою.
Ніби дорослий на вигляд, та наївна дитина дивилась його очима. Його вже давно не дивували метушливі люди на вулицях. Він давно звик до самотності, хоч ніколи не був сам. Кожного з нас день у день оточують люди, так вони присутні при наших злетах і падіннюх, але по суті не грають ніякої ролі. Найдивніше лише те, що він знав про все, а вони ні. Мабуть, був реалістом. Не тішив ні себе ні інших марними ілюзіями. Твердо знав про відсутність дружби, кохання ,і навіть не намагався їм усе пояснити. Жив за розпорядком, змінювати навіть не намагався, ввечері повертався додому і саме там відчував себе людиною. Насолоджувався тишою - це було його єдине щастя. Через десятки років помер від інфаркту в оточенні дружини та дітей, але до останньої секунди життя залишався самотнім. Добре що про це знав тільки він.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231590
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 27.12.2010
автор: ведмедик Барні