Сльози… Кажуть, вони очищають душу,
Як дощ з землі, змивають порох із думок.
Напевно, плакати ніколи я тебе не змушу
І ніби віритиму неохайно кинутому «ОК».
Та згодом почнеться в тебе дивна алергія.
Пробудить душу і совість, що задрімала,
Свіжий вітер, що весною легко віє.
І тоді, можливо, прохолодна вода тала
В руїни оберне байдужість і зраду,
Роз'ятрить наповнені брехнею думки,
Мучитиме алергія на нещирість. Розраду,
Панацею, ліки шукатимеш всюди ти.
З болем згадаєш її щире «Люблю. Шаленію»
І цинізм, пролитий у відповідь їй.
Зажадаєш раптом повернути собі ту надію.
А вона… «Ти ж не вмієш, то й не мрій».
Й литиме дощ теплий весняний,
А після нього – веселка нових сподівань.
Ти ж не кажи неправду, коханий,
Щоб менше було риторичних питань.
© Copyright Ковтан Надія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231603
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2010
автор: Ковтан Надія