І проситься зліпитися із глини.
І на макітру й на свистульку згодна.
Нехай макітрою буть, може, і не модно –
Зате поближче до землі й людини.
На черепочку – фарби ластовиння.
Душевний тон то стерео, то моно.
І так, поки зовсім не охолоне,
Не витравиться – ятриться провина…
Душа жива, поки хоч щось торкає
Її високість, ницість, бо така є:
Пустельна, скельна, річечка мала.
Але ж на цій землі не нажилась
І має інтереси ще свої.
І просить вирізьбити з дерева її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231909
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2010
автор: Отя