Усі ідеальні, а я ідіот
У чому я винен не знаю.
Найперше потрібно стулити свій рот,
Та я так повільно вмираю.
Я змінююсь, може, але в той момент
Мене не впізнаєте більше.
Бо втратив уже визначний компонент,
Як море, я став втричі мільшим.
Ти більш не пірнеш у глибини мої,
Тебе вже не впущу у бухту,
Щоб ти там спустошував баки свої,
Накидав іржавого брухту.
Важкий той метал, що у морі лежить,
Бо тягне на дно водолазів.
Пробач, ти назавжди утратив ту мить,
Коли у довіру ще влазив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232110
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.12.2010
автор: Андрій Конопко