Життя, немов політ крізь бурю.
Ніяк інакше я не назову
Любов і зраду, вірність і тортури,
Багатство, розкіш, бідність, самоту.
Немов у лісі люди заблукали,
Немов не бачать рятівну тропу,
А як побачили, то навіть не сказали
Про теє іншим - самі хай знайдуть.
-Чому я всім повинен помагати?
-Чи всі не люди? Чи вони малі?-
Такі питання не дають нам спати,
Бо відповідь на них ще не знайшли.
Нам хочеться, щоб люди нас любили,
І поважали, й шанували, й берегли.
А ми ні кроку їм назустріч не зробили,
Бо всяк тримається за св́ої береги,
Не хоче показати свою душу,
Бо, бачите, у неї наплюють.
Повір - людей ти поважати мусиш,
Інакше т́ебе люди засміють.
А заслужить повагу хочеш,
Навчися поважати сам,
Бо тільки після цього, хлопче,
Потрапиш ти крізь бурю в небеса.
травень, 1999
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232173
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.12.2010
автор: Димира