Мене не вчили потуранню інших,
Я не виказував відрази від життя!
Завжди з повагою відносився до більших
Й ходив у темряві неначе навмання.
Спокійно спав, без докорів сумління,
Робив добро не намагаючись щодня
Рахунок виставити, й сіяти насіння
Недоброзичливої ноти каяття!
Але якщо раптово придивитись –
Навколо усеосяжний психоз:
Всі люди нІби намагаються спинитись,
Живці сучасності годують свій невроз!
Невже й справді зникнемо у стоці
Від брухту соціальних злив та гроз?
Ви здогадались, на якому саме боці
Можливо вижити без зайвих злих погроз?
03:01
31.12.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232200
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2010
автор: Карл Доммерштерн