З любов’ю Томі Рачок...
В останній день осені ти загадувала на кохання,
По-весняному чисті мрії посилала в небо.
І тепер, коли віра на грані –
Не зневірся, бо вірить треба!
Бо якщо існує кохання, значить це для когось потрібно,
Щоб перерахувати життя днями і кілометрами.
Ідуть за часом міліметри срібні –
Підданці землі-матінки Деметри.
Повір, наш вік - то не усе життя,
А лиш моменти, коли серце шаленіє.
За них ніхто не прийме каяття…
Без них душа від сірості зімліє.
І справа в тім, - ніхто ж не розуміє!
Сама одна така. Сама цього схотіла…
Душа скарбів нікому не відкриє.
І що ж сказать, вона не раз горіла…
Ти моє Сонечко, як добре, що ти є!
Усміхайся..! Усім усміхнись!
Хтось твою щирість завжди впізнає…
І знає, що душа – лиш сльози, а не ліс…
30.11.10 00:13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232921
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 04.01.2011
автор: Аліна Шевчук