Покарані тут ми розлуками долі,
У цій метушні не знаходим себе.
Живемо, існуємо..., наче в неволі
Й чекаємо щастя, що десь там гряде.
Шепочу вустами собі щохвилини,
Що це лиш чекання. Й ніяк не кінець.
Багряно-живим, терпким гроном калини
Вплетуся у твій, у життєвий вінець.
О...скільки бажання я бачу в зіницях,
У твоїх очах, у шалено-живих...
І що мені ті всі усмішки на лицях?..
Якщо ти ридаєш.., тому що "не встиг".
Та ти ні про що не шкодуй, мій коханий!
Себе ти не муч, бо і так усе ясно.
Мій милий, чарівний, єдиний, жаданий...
Я марю тобою... Назвеш це "невчасно"?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233087
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2011
автор: НАТАЛЬКА