А я живу, усім мілким блохам на зло,
І хоч творити серцем вже нема натхнення,
Та вірно правити моїми почуттями,
Мені дозволить твоє , Земля, терпіння.
Кажу до зустрічі, хоч знаю, що лечу далеко,
Кажу до зустрічі,Хоч знаю, що ніжно засинаю,
Спиняю стрімко поїзд , що летить у хмари,
І казку нову, веселими сльозами, починаю.
Спиняю поглядом цілком незнайому людину,
Кажу – побачимось!, та гірко,тихо посміхаюсь,
Та люд дивується, вважають божевільним,
А я кажу – до зустрічі!, капюшоном накриваюсь.
Коли до ніг покірно торкається асфальт,
Коли думками чистими гасять вранці ліхтарі,
Коли відчинять двері у стрімке майбутнє,
Тоді я знову повернусь, у світ цей…друзі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233103
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2011
автор: Ярослав Клочник