Високо в небі летять птахи
Посивіли в лісі вже мохи,
Гниє листя на землі
Нестримний жах шкребеться по душі.
Не варто так тужити за землею,
Бо скоро зустрінешся з нею.
В одне ціле зійдетесь разом
Та присниться однаковий сон.
Поєднає ваші душі з вічністю,
Бережно візьме з ніжністю
В край далекий і сумний
Там де склався шлях кривий,
З полем вічного мутного
Та красивого й кривого.
Чому вірити повинен
Так вже землі винен…
2000
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233476
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2011
автор: sashassop