Я зовсім тебе не знав,
Я ніколи тебе не бачив,
Ти помер – і на небесах –
Спалах! Зірка твоєї вдачі.
І, вивчаючи хід світил
В контрапункті небесного хору,
Я збагнути не маю сил
Метафізику цих перетворень.
Як без неї цей штучний світ
Обертався навколо себе?
Як тримались мільйони літ
Дві безодні – земля і небо?
Як під саваном мли віків
Не розклався на порох простір?
Як я досі любив і жив?..
Не могло цього бути просто!
Не могло. Це – сон! Це – мара!
Й, відмиваючи світ від омани,
Правди тоннами я на-гора
Намиваю в собі чистогану!
Що ж, відкрилися очі – плач,
Тільки смерть їх тепер заплющить.
Й ще одна з невгамовних вдач
Запалає у небі чимдужче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234178
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2011
автор: Богдан Ант