Водоспадом думок час злiтає на млин почуттiв,
Нiч поглине мене - непривiтна, холодна i чорна,
Перемелють печаль мою й смуток самотностi днiв,
Котрий раз перетруть мого серця невидимi жорна.
Тож, запалю свiчу, щоб прорiзати темряву ночi,
Щоб принесла вона твого серця далеке тепло,
Щоб свiтила менi, як твої волошковiї очi,
Щоб не так одиноко менi в цьому свiтi було.
Хай прозорий димок, як душa моя, здiйметься вгору
I до тебе летить через безлiч важких перепон,
Хай зiгрiє тебе в цю холодну, заснiжену пору,
Хай тебе береже i солодкий навiює сон,
Де ми разом удвох - ти торнешся моєї руки,
I в обiймах моїх твої нiжнi опиняться плечi
В цю чаруючу нiч, що буває одна на вiки -
Адже йде Новий Рiк i провiсник його - Щедрий вечiр!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234504
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2011
автор: Salvador